Підготовка до ЗНО


Підготовка до ЗНО
Українська література в схемах і таблицях
Таблиця літературних напрямків

Епоха
Напрямок
Представники
Давня література
Х-ХІ ст.
Монумента-
лізм
Літописи, «Повість минулих літ»
ХІІ-ХІІІ ст.
Орнамента-
лізм
«Слово о полку Ігоревім»
ХV- поч.ХVІІ ст.
Ренесанс
І.Вишенський
ХVІІ-ХVІІІ ст.
Бароко
Г.Сковорода
Нова українська література
ХVІІІ-поч. ХІХ ст.
Класицизм
І.Котляревський
ХVІІІ-поч. ХІХ ст.
Сентимента-
лізм   
Г.Квітка-Основ’яненко
Перша половина ХІХ ст.
Романтизм
М.Гоголь, П.Куліш, Т.Шевченко (рання творчість)
Друга половина ХІХ ст
Реалізм
Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Іван Карпенко-Карий, Т.Шевченко (пізня творчість)
Кінець ХІХ – початок ХХ ст.
Модернізм
(має різні течії)
І.Франко, П.Тичина, В.Симоненко, Микола Хвильовий,
Є.Плужник, Є.Маланюк, І.Драч, Л.Костенко та ін. Тобто всі, хто жив і писав у ХХ ст.
Імпресіонізм
М.Коцюбинський
Експресіонізм
В.Стефаник
Неокласицизм
М.Рильський
Неоромантизм
Леся Українка, О.Кобилянська
Футуризм
М.Семенко
Кінець ХХ – початок ХХІ ст.
Постмодер-
нізм  
Ю.Андрухович,О.Забужко, О.Ірванець, І.Карпа та ін.






Таблиця псевдонімів українських письменників
Літературний псевдонім
Ім’я письменника
1
Григорій Квітка-Основ’яненко
Григорій Квітка
2
Олена Пчілка
Олена Драгоманова
3
Леся Українка
Лариса Косач
4
Марко Вовчок
Марія Вілінська
5
Панас Мирний
Панас Рудченко
6
Іван Карпенко-Карий
Іван Тобілевич
7
Іван Нечуй-Левицький
Іван Левицький
8
Іван Багряний
Іван Лозов’ягін
9
Микола Хвильовий
Микола Фітільов
10
Василь Барка
Василь Очерет
11
Остап Вишня
Павло Губенко
12
Олександр Олесь
Олександр Кандиба
13
Олег Ольжич
Олег Кандиба
14
Григорій Косинка
Григорій Стрілець


Таблиця присвят творів української літератури
№
Присвята
Твір
1
«Цвітові яблуні»
«Я (Романтика)» М.Хвильового
2
Якову де Бельмену
«Кавказ» Т.Шевченка
3
Василю Жуковському
«Катерина» Т.Шевченка
4
Василю Григоровичу
«Гайдамаки» Т.Шевченка
5
Кононівським полям
«Intermezzo» М.Коцюбинського
6
Своєму батькові Юліанові
«Земля» О.Кобилянської
7
Любові всевишній
«Три зозулі з поклоном» Гр.Тютюнника



Місцевості та населені пункти, де розгортаються основні події творів 


Місто, село, територія, де відбуваються основні події твору
Назва твору та його автор
Тополівка
«Україна в огні» О.Довженка
Харків
«Мина Мазайло» М. Куліша
Семигори
«Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького
Піски
Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Панаса Мирного та Івана Білика
Україна,  Сибір, Петербург
«Сон» Т.Шевченка
Хмарище, Київ, Ніжин
«Чорна рада» П.Куліша
Біля Кононівки
«Intermezzo» М.Коцюбинського
У степах під Компаніївкою
«Подвійне коло» Ю.Яновського
Тайга, Сибір, праліси Сіхоти-Аліня
«Тигролови» І.Багряного
Близький схід, пустеля
«Мойсей» І.Франка
Харківщина, на річці Оскіл
«Сом» Остапа Вишні
Карпати, Гуцульщина, біля річки Черемош
«Тіні забутих предків» М.Коцюбинського



Разом-окремо
Неабияк — не абияк
Неабияк, прислівник. Надто, дуже добре. “Нам щастить неабияк” (Іван Франко); “Ними неабияк пишалися діти” (Михайло Стельмах); “Коли ведмежа підросло, воно зірвалося з ланцюга й неабияк подряпало нічного вартового” (Леонід Смілянський); “Він ухекався неабияк” (Олесь Гончар).
Не абияк, частка з прислівником. “А річки! Скільки їх тут! Не абияк в’юняться, а, здається, закручуються вигадливими петлями” (з журналу); “Коли дівчата приходять на досвітки, то вони сідають не абияк — хто де попало, а на це все ведеться особливий порядок” (з журналу).
* * *
Нащо — на що
Нащо (наголос на першому складі). 1. Прислівник. Синонім навіщо. “О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі?” (Тарас Шевченко). 2. Використовується зрідка як сполучне слово в підрядному допустовому реченні. Нащо вже тихою була, та й то збунтувалася проти неправди.
На що, займенник з прийменником (наголос на другому слові). На що сподіватися?
* * *
Насторожі — на сторожі
Насторожі, прислівник. Вислів (бути) насторожі означає “перебувати в настороженому стані”. “Одна... заможна пані хотіла сина оженити з дочкою Ганни Федорівни, аби тільки вивідати тайну. Та Ганна Федорівна усе з цими речами насторожі” (Марко Вовчок).
На сторожі, іменник з прийменником. “Батько, мати не сплять, на сторожі стоять” (Тарас Шевченко).
* * *
Наниз — на низ
Наниз, прислівник. У напрямку до нижньої частини чогось, донизу, униз; до гирла річки тощо. “За садком грунт спадав з пригорка наниз” (Іван Нечуй-Левицький); “Пароплав ішов наниз” (Григорій Епік).
На низ, іменник з прийменником. “Швидко дві цеглини котилися, гуркотячи, з гори на низ” (Панас Мирний).
* * *
Нагору — на гору
Нагору, прислівник. На верхню частину чогось. “Я пройшов з адміністратором нагору до зали” (Юрій Яновський).
На гору, іменник з прийменником. “Старий Прокопенко і чотири молоді богунці стали підніматися на гору” (Олександр Довженко).
* * *
Зате — за те
Зате, сполучник. Використовується для протиставлення речень або їхніх частин. Синоніми проте, однак, рідше тому. “Латин од няньки наживався, зате за няньку і вступався” (Іван Котляревський).
За те, займенник з прийменником. “(Мавка:) А я не знаю нічого іншого, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю” (Леся Українка).

 Світлина від Підготовка до ЗНО з української мови та літератури.
Типові помилки в словосполученнях і реченнях
Розгляньмо типові помилки у словосполученнях і реченнях.
Часто українці вживають неправильні конструкції, які є покручами аналогічних сполучень слів у російській мові. Вони настільки вкоренилися в нашому мовленні, що ми їх навіть не помічаємо. Наприклад, усім відомий вислів «за бажанням» є прикладом неправильного перекладу російського прийменника «по» як українського «за». Правильний варіант – на бажання. За аналогією утворено й інші покручі, як-от відправити «за адресою» замість відправити «на адресу» (російське «по адресу»). А відомий усім канцеляризм «за власним бажанням» (російське «по собственному желанию») краще замінювати на вислів «із власної волі».
Усім, хто в мовленні користується словосполученням «робити вигляд» варто пам’ятати, що це калькування з російського вислову «делать вид». Українською правильно казати «вдавати».

Дублювання значення
(тавтологічні словосполучення)
  • багаточисельні/малочисельні відвідувачі – численні/нечисленні відвідувачі
  • бурхливі овації – овації
  • вільна вакансія – вакансія
  • внутрішній інтер’єр – інтер’єр
  • головний лейтмотив – лейтмотив
  • долоні рук – долоні
  • завзятий ентузіазм – ентузіазм
  • кілька років тому назад – кілька років тому
  • майстерний віртуоз – віртуоз
  • моя власна думка – моя думка / власна думка
  • моя автобіографія – моя біографія / автобіографія
  • пам’ятний сувенір – сувенір
  • передовий авангард – авангард
  • перший дебют – дебют
  • повний аншлаг – аншлаг
  • прейскурант цін – прейскурант
  • розумний вундеркінд – вундеркінд
  • у квітні місяці – у квітні.

Порушення сполучуваності слів
  • зайняли перше місце – посіли перше місце
  • одержали освіту – здобули освіту
  • на протязі року – протягом року

Уживання слів у невластивому значенні
  • вірні рішення – правильні рішення
  • рахую, що… – уважаю/вважаю, що
  • задати запитання – поставити запитання

Уживання слів, не властивих українській мові
  • цікаві міроприємства – цікаві заходи
  • думки співпадають – думки збігаються

Недоречне вживання прийменника ПО
  • дослідження по математиці – дослідження з математики
  • заняття по біології – заняття з біології
  • контрольна робота по українській літературі – контрольна робота з української літератури
  • чемпіон по шахам – чемпіон із шахів
  • інспектор по техніці безпеки – інспектор із техніки безпеки
  • заступник по виховній роботі – заступник із виховної роботи
  • по моїй вині – з моєї вини
  • по всякому поводу – з будь-якого приводу
  • проживати по адресу – проживати за адресою
  • писати по зразку – писати за зразком
  • по дорученню вчителя – за дорученням учителя
  • перший по списку – перший за списком
  • пливти по течії – плисти за течією
  • по стану здоров’я – за станом здоров’я
  • філолог по спеціальності – філолог за спеціальністю
  • зупинка по вимозі – зупинка на вимогу
  • по вашому проханню – на ваше прохання
  • приємний по смаку – приємний на смак
  • по мірі того як – у міру того як
  • заходи по покращенню – заходи для покращення
  • пропустити по хворобі – пропустити через хворобу
  • трапилось по непорозумінню – трапилося через непорозуміння
  • по сімейним обставинам – через сімейні обставини/у зв’язку з сімейними обставинами
  • по поверненні додому – після повернення додому/повернувшись додому
  • по закінченні строку – після закінчення строку
  • прийшлося по смаку – припало до смаку
  • по цей день – донині/дотепер/досі
  • робота не по силам – робота не під силу
  • повідомити по телефону – повідомити телефоном
  • послати по пошті – послати поштою
  • саме по собі зрозуміло – само собою зрозуміло

Конструкції, у яких залишається прийменник ПО
  • йти по дорозі (дорогою)
  • піти по хліб, по воду, по допомогу…
  • пливти по річці, по морю (річкою, морем)
  • наказ по школі (інституту, заводу)
  • по гарячих слідах
  • по можливості, по змозі
  • одержувати по тисячі гривень
  • орієнтуватися по компасу, по зірках
  • родич по батькові, по матері…
  • черговий по школі, по вокзалу…
  • читати по складах
  • різьба по дереву
  • стояти по одному, по двоє…
  • ім’я по батькові
  • по чайній ложці
  • по коліна у воді
  • видно по очах
  • по обіді / після обіду
  • чинити по совісті

Уживання одного прийменника в значенні іншого
  • коштувала біля ста гривень – коштувала приблизно сто гривень

Неправильне вживання відмінкових форм
  • випасати конів – випасати коней
  • не побачити грузин – не побачити грузинів
  • не помітити болгарів – не помітити болгар
  • крутити коліщатом – крутити коліщам
  • їздити по містам, по селам… – їздити по містах, по селах (містами, селами)
  • кліпати очами – кліпати очима
  • стенати плечами – стенати плечима

Неправильне керування
  • вчити чому – вчити чого
  • глузувати над ким – глузувати з кого
  • дивуватися чому – дивуватися з чого
  • дякувати кого – дякувати кому
  • захворіти чим – захворіти на що
  • знущання над малим бізнесом – знущання з малого бізнесу
  • зраджувати кому – зраджувати кого
  • кепкувати над ким – кепкувати з кого
  • не чути що – не чути чого
  • одружитися на кому – одружитися з ким
  • перетворитися в щось – перетворитися на щось
  • постачати кого чим – постачати кому що
  • радіти чому – радіти з чого
  • сміятися над ким – сміятися з кого
  • уподібнюватися кому – уподібнюватися до кого

Неправильне сполучення іменника з числівником
  • двоє листів – два листи
  • два хлопця, три стільця, чотири вчителя – два хлопці, три стільці, чотири вчителі
  • сто грам – сто грамів
  • двадцять три киянини, тридцять чотири львів’янини – двадцять три киянина, тридцять чотири львів’янина
  • семеро грузин – семеро грузинів
  • п’ятеро болгарів – п’ятеро болгар
  • чотири банана, апельсина… – чотири банани, апельсини…
  • одна ціла п’ять десятих бананів – одна ціла п’ять десятих банана

Неправильне узгодження підмета й присудка
  • Ви правильно говорила про це – Ви правильно говорили про це.
  • Ігор із батьком говорив про погоду – Ігор із батьком говорили про погоду.
  • За нашу пропозицію проголосували більшість – За нашу пропозицію проголосувала більшість.
  • Більша половина друзів просили почекати – Половина друзів просила почекати.
  • Більшість абітурієнтів будуть зараховані до складу студентів інституту – Більшість абітурієнтів буде зарахована до складу студентів інституту.

Неправильна побудова речень із дієприслівниковим зворотом
  • Ідучи до школи, почався дощ– Коли я йшов до школи, почався дощ.

Порушення цілісності дієприкметникового звороту
  • Вражений Валентин словами вчителя, захопився історією своєї країни – Вражений словами вчителя, Валентин захопився історією своєї країни.

Відрив підрядного означального речення від пояснюваного слова
  • Я порадив колегам бути уважнішими в доборі ілюстрацій, що працюють у другу зміну – Я порадив колегам, які працюють у другу зміну, бути уважнішими в доборі ілюстрацій.

Неправильне використання в реченні форм на -но, -то
  • Закон прийнято Верховною Радою – Верховна Рада прийняла Закон.

Як правильно наголошувати слова: принципи наголошування, проблемні випадки

наголос у словахЯкі принципи діють при постановці наголосу?
Наголос у словах української мови є властивістю частини слова – складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Дуже часто у людей виникають проблеми з правильним уживанням наголосу, бо часто в процесі спілкування ми чуємо неправильний наголос слів, а згодом і самі починаємо вимовляти деякі слова неправильно.
Наголос у словах української мови складно правильно визначити, бо він не тільки може припадати на будь-який склад, але йому також властива рухомість – можлива зміна наголосу при відмінюванні слова. Ситуацію також ускладнює відсутність чітких правил щодо формування наголосу та велика кількість винятків. Проте наголос – одна з тем на ЗНО з української мови та літератури, тому нам необхідно знати ключові випадки утворення наголосу та основні винятки. Винятки треба просто запам’ятати!
Спочатку розберемо принципи наголошування за частинами мови.
Основні принципи наголошування іменників
1. У більшості випадків іменники множини мають наголос на закінченні: наприклад, загадки, огірки.
2. У більшості іменників жіночого роду із суфіксом -к при утворенні множини наголос переходить у закінчення: наприклад, тарілка – тарілки, книжка – книжки, АЛЕ: сусідка – сусідки.
3. Іменники, що утворилися від дієслів, мають більше ніж два склади та закінчуються на -ання, частіше всього мають  наголошений суфікс: наприклад, читання, завдання. АЛЕ: бігання, нехтування.
4. В іншомовних словах, що позначають міри довжин, зазвичай наголос падає на -метр: наприклад, сантиметр, міліметр, дециметр. АЛЕ в назвах пристроїв – по-інакшому: термометр, барометр.
Основні принципи наголошування прикметників
1. Суфікс прикметників -еньк-, що позначає пестливість, завжди є наголошеним: наприклад, маленький, чорненький, гарненький.
2. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення): наприклад, дзвінкий, новий, тонкий, котрий.
Основні принципи наголошування дієслів
1. Правила наголошування дієслова «бути» наступні: в теперішньому часі - бути, будемо, проте в минулому часі: була, було, були.
2. Багато дієслів мають наголос на останньому складі: наприклад,нести, везти, мести.
3. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері: наприклад, веземо, ідемо, підете. АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите.
Основні принципи наголошування числівників
1. У числівниках, що закінчуються на –десят, наголос припадає на останній склад: наприклад, п’ятдесят, сімдесят.
2. У числівниках, що закінчуються на –адцять, наголошений передостанній склад: наприклад, дванадцять, вісімнадцять.
У деяких словах, які будуть на ЗНО, наголос не піддається правилам, його потрібно тільки запам’ятати.
асиметрІя
борОдавка
бюлетЕнь
вимОга
вимОва
вИпадок
вітчИм
граблІ
горошИна
грОшей
дІтьми
довІдник
дочкА (але дОнька)
заіржАвіти
зубОжіти (зубОжілий, зубОжіння)
діалОг
каталОг
квартАл
кропивА
кУрятина
мАркетинг
ненАвидіти (ненАвисть, ненАвисний)
одноразОвий
Олень
отАман
перЕпис
псевдонІм
рАзом
серЕдина
симетрІя
спИна
фартУх
фенОмен
цемЕнт
цЕнтнер
чорнОслив
Запам’ятати також потрібно слова з подвійним наголосом:алфаві'т — алфа'віт, весняни'й — весня'ний, доповіда'ч — допові'дач, завжди'— за'вжди, до'говору — догово'ру, жа'лібний — жалібни'й, м 'я'зовий — м 'язови'й, пе'рвісний — перві'сний, переста'рок — пере'старок, по'милка — поми'лка, прости'й —про'стий, та'кож —тако'ж.
Розуміємо, що наголос – тема не з легких, тут потрібно мати відмінну пам’ять. Тому надаємо вам декілька порад по запам’ятовуванню наголосу в словах:
1. Багато-багато разів перечитайте слова! Скоро ваш мозок запам’ятає їх та буде видавати «на автоматі». Тільки читати вголос!
2. Пограйте у картки: з одного боку картки напиши слово без виділення наголосу, а з іншого – з виділенням наголошеного складу. Поки робитимеш картки, вже багато запам’ятаєш!
3. Ті слова, що ніяк не можеш запам’ятати, напиши на папірцях та приклей вдома на місця, куди часто дивишся – наприклад, на холодильник.
4. Слова з наголосом, що ти запам’ятав, намагайся застосовувати в мовленні якомога частіше, щоб це відклалося в твоїй пам’яті.

Зразки власних висловлень

       Зразок власного висловлення на тему «Чим цінна людська здатність співпереживати іншим?»

   «Тільки через жалість, страждання людина зостається людиною» (О. Довженко). Ще раз і ще раз перечитую фразу великого сина нашого народу Олександра Довженка й розумію, що в ній доконечно просто й лаконічно сформульовано «великий секрет» того, як людство може врятуватися від «вірусу знелюдніння», про який ми мали б набагато частіше говорити нині, аніж про віруси імунодефіциту чи «свинячого грипу».
   У чому ж полягає цей секрет людяності, на думку великого страдника, який і під кінець життя уявляв себе маленьким хлопчиком у Країні Людей на березі «зачарованої Десни»? У тому, що людина повинна навчитися відчувати чужий біль як свій, тобто навчитися бути жалісною. При цьому вона здатна навчитися цього лише тоді, коли знайде в собі сили пройти важкими дорогами власного страждання. Іншими словами,
лише пізнавши на власному досвіді біль від жорстокості світу й очистившись у цьому пекельному горнилі, людина стане спроможною зрозуміти довколишніх і зможе співпереживати їхнім стражданням, жаліти їх і завдяки цьому здатна буде бути й залишатися Людиною. Довженко відкрив цей секрет людяності й довів його дієвість власним життям – узірцем людяності. Тож із його думкою мені важко не погодитися.
   Позицію про те, що є тісний взаємозв’язок між людяністю й здатністю людини, яка сама зазнала страждань, жаліти інших, не так уже й важко довести. Для цього звернуся до одного з найулюбленіших творів – драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Як на мене, у цій «казочці» геніальній поетесі вдалося якнайточніше показати окреслений вище взаємозв’язок між людяністю, стражданням і жалістю. Гляньмо: ким була Мавка до знайомства з Лукашем? – Не людиною, а лісовою істотою, яка не знає ні любові, ні страждань, ні жалощів. Та в якийсь момент із лісової істоти Мавка перетворюється на людину. Коли ж це стається? Тоді, коли вона через страждання, породжене любов’ю й зрадою, пізнає велику людську здатність співчувати іншим: перебуваючи у вічній тиші й холоді Того, хто в скалі сидить, звідки ще нікому не вдавалося повернутися, Мавка, що пізнала людське страждання, так гостро й по-людськи відчула біль, розпуку, муки Лукаша, що знаходить сили вирватися із тенет темного царства… Мавка стає Людиною! Наголошу, що, як на мене, вона стає людиною не тоді, коли спізнала радість кохання, і навіть не тоді, коли її серце ломилося від болю страждань за себе, а саме в той момент, коли її єство відчуло муку іншого серця. Саме тоді Мавка стала новонародженою людською душею. Як видно з цього прикладу, шлях до людяності – це шлях через власні страждання до здатності співчувати іншим людям, жаліти інших.
   Показавши наявність нібито тісного взаємозв’язку між людяністю й здатністю людини страждати самій і жаліти інших, я запитую себе, чи обов’язковою умовою для збереження людського в людині є обидві ці здатності? І відповідаю: безперечно. Цей висновок для мене очевидний з огляду на такі міркування.
   Будь-яка людина в цьому світі приречена на страждання. Досить часто ці муки, фізичні чи душевні, можуть випалювати вщент людське в душах. Отже, саме по собі страждання не завжди здатне забезпечити збереження добра в натурі людини. Показовою в цьому плані є доля Чіпки Варениченка – головного героя роману Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»: хлопець, знівечений стражданнями, утратив найцінніше – людину в собі.
   Як мені здається, передусім усвідомлення людьми того факту, що й хтось інший, хто поряд із ними, так само страждає і, можливо, його болі ще страшніші, й дієве співчуття по відношенню цієї близької душі стають запорукою того, що джерело людяності на землі не всихає. Отже, лише поєднання власного страждання й уміння пожаліти іншого завжди здатні спонукати людину забути про свої біди й відкрити душу до входження в серце справжньої Людини.
   Істинність думки про те, що людина здатна залишатися справжньою людиною не стільки через те, що їй болять власні біди, а скільки через те, що вона вміє страждання іншого відчувати як ніби вони її власні, можна підтвердити багатьма прикладами. Та для мене найпоказовішим є, мабуть, приклад, який дали своїм життям мої дідусь Василь і бабуся Вустя: зазнавши багатьох страждань (і Голодомор, і війна, і несправедливості тоталітарних часів), вони не втратили здатності любити ближніх, співчувати й допомагати їм. Усім своїм життям вони довели й показали нам, їхнім численним нащадкам, що зберегти людяність можна і в стражданнях, і в радості, аби лише не була втрачена здатність жаліти інших.
   Отже, мої аргументи й приклади переконливо доводять, що людське здатне перемогти в людині лише тоді, коли вона буде жалісною до інших. Співчуття ж і жалість до інших може з’явитися лише за умови, що людині в житті й самій трапилося пізнати муки страждань.

                                                                                  Зразок 2
Тема: Між якістю життя і його безпекою існує певна залежність: завжди є можливість підвищити якість життя, однак при цьому його безпека знижується, і навпаки. Що, на Вашу думку, обере людство?
   Я вважаю, що життя – це рух і постійний розвиток. У наш час усе змінюється, вдосконалюється з неймовірною швидкістю. Усе це призводить до того, що перед людством стоїть багато завдань, розв’язання яких стане вирішальним для подальшого розвитку цивілізації. Я сподіваюся, що це буде шлях, що подарує всім душевний спокій, естетичну насолоду, надасть можливість відчувати себе в повній безпеці.
   По-перше, спостерігаючи за людьми, мимоволі думаєш, що
всі вони стомилися від повсякденної метушні, нервових стресів. Технічний прогрес, упровадження нанотехнологій, атомна енергетика сприяють поступу суспільства, але водночас змушують забувати про природне життя.
   По-друге, неможливо постійно концентруватися на одному й тому самому. Для існування людської цивілізації потрібні кардинальні зміни. Щоб забезпечити власний комфорт, не достатньо задовольнити лише природні потреби. Варто турбуватися ще й про нематеріальні (духовні) блага.
   Яскравий приклад того, до чого може призвести надмірне використання досягнень сучасних технологій, – це події в Японії, яка постраждала від вибухів на АЕС. Ця катастрофа сколихнула весь світ.
   У художній літературі також не оминають цього питання. В оповіданні американського письменника-фантаста Айзека Азімова „Фах” описано життя суспільства, яке повністю комп’ютеризувалося. Люди не навчаються в школах, у вищих навчальних закладах, вони не черпають знання по краплині. Вони отримують все необхідне за допомогою плівок. Ці люди схожі на роботів, адже дозволяють себе програмувати. І лише один юнак – головний герой Джордж Плейтен – вирізняється з-поміж інших, адже здобуває знання без допомоги програмування, займається самоосвітою. У майбутньому він може стати тим, хто сам у змозі складати подібні програми, тобто він стоїть на щабель вище за інших. Його рівень розвитку, душевний стан не порівняти з його однолітками. Він сам створює блага для себе, але намагається не завадити іншим.
   Мені здається, що сучасній людині у своєму житті варто керуватися словами Ліни Костенко: „Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – пройдемо, як тіні. Щоб тільки неба очі голубі Цю землю завжди бачили в цвітінні, Щоб ці ліси не вимерли, як тур, Щоб ці слова не вичахли, як руди”.
   Отже,  подальший шлях розвитку й існування людства- в турботі про моральні якості, вмінні цінувати прекрасне, у взаємоповазі. Адже вже сучасний розвиток цивілізації може забезпечити комфортне існування людей. Надмірне ж використання найновіших досягнень прогресу може знищити людство або, щонайменше, зашкодити йому.

                                                                    Зразок 3
Тема: Коли добро перемагає зло через насильство, тоді воно вже не добро. 
   На мою думку, у світі панує добро, але й зла вистачає. Нас із дитинства виховують на казках, які зазвичай закінчуються позитивно. Знаємо, що зло буде покарано, що завжди знайдеться хтось, хто допоможе, хто дасть слушну пораду, хто підтримає. Але, на жаль, не завжди так буває в реальному житті. Навіть указках добро проходить через певне насильство, адже той, хто перемагає, часто карає злого. Не дивуюся, коли маленькі дітки на майданчиках вирішують свої конфлікти за допомоги бійки. Намагаюся це довести і своїй молодшій сестрі, адже добро має здобувати перемогу справедливістю, мудрістю та гуманністю: добро не повинно показувати кулаки.
   Хочу навести приклад із твору Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Чіпка – головний герой цього твору – від природи був доброю дитиною, але життя розпорядилося інакше. Спочатку над ним знущалися однолітки, потім у нього відібрали землю, не дали можливості бути в земстві... Чіпка зламався. Звичайно, спочатку хотів тільки пана покарати, але на цьому не зупинився: „...почав карати й свого брата”. Тобто насильство не стало добром – і Чіпку було заслано.
   Зовсім інакшим прикладом є твір Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків”. Він навчає любиті ворогів та відповідати добром на зло. Марічка простягає Іванові цукерку в той момент, коли він шарпонув її за пазуху, викинувши кіснички: „Чого б’єшси?” Після цього хлопчик задумався, вибачився, і, зрештс між ними зав’язалася дружба, а згодом і кохання.
   Прикладом у сучасному житті може бути те, що деякі „фірми” ніби хочуть зробити добро літнім людям: забезпечують догляд у обмін на отримання житла. Інколи через непорядність працівників „фірм” це закінчується насильством або навіть смертю обдурених людей.
   Отже, добро має виграти вічний поєдинок зі злом мирним шляхом, аби нарешті всім дійти згоди та змінити цей світ на краще.

                                                                    Зразок 4
Тема: Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця. 
   Я вважаю, що в кожної людини є свої життєві цінності. Хтось прагне бути матеріально забезпеченим, хтось – мати гарних друзів, а хтось – просто хоче працювати собі на втіху.
Нині нечасто трапляються люди, які віддаються своїй роботі повністю, люблять свою професію і знайшли своє місце в житті.
   Яскравим прикладом до моїх думок може слугувати промова Бджоли, про яку писав Г.С.Сковорода у своїй байці „Бджола та Шершень”. Бджола працює без перепочинку, приносить користь, не отримуючи нічого навзаєм. Шершня дивує така поведінка Бджоли, він вважає це нерозумним учинком, насміхається з неї. Але трудівниця не зважає на його зауваження, тому що знає, що робить правильно, оскільки це приносить їй задоволення: „Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо”.
    Іншою „бджілкою” я можу назвати свою матір. Вона – лікар. І хоча зарплатня за її працю невелика, та робота приносить їй задоволення, радість: завжди привітна, люб’язна, щира зі своїми пацієнтами. Матуся вкладає душу в роботу, „викладається” на всі сто відсотків. При цьому вона нічого не вимагає від хворих, а, навпаки, намагається допомогти якнайбільше. Через це її й поважають.
   Отже, „сродна праця” – це праця задля нас самих, це праця заради нашого майбутнього.

                                                                                Зразок 5
Тема: Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця. 
   Я погоджуюся з тим, що „багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця”. Ця думка Г.С.Сковороди, мудра та повчальна, спонукає до роздумів про працю, про „багатство”, про те, як воно впливає на нашу душу, погляди, почуття, як зміцнює людину.
Ми повинні робити те, що нам до вподоби, а не те, що зрештою змусить нас жаліти змарноване життя. Але нині багато людей нечасто звертають увагу на свій внутрішній світ, займаються тим ремеслом, яке актуальне й за яке добре платять. Я ж переконана, що споріднена праця – це праця, яка приносить нам душевний спокій, яка є „природною” потребою людини.
Наприклад, якщо у вас є хист до малювання, то малюйте картини, а в майбутньому оберіть професію художника. Я добре малюю, беру участь у конкурсах, деякі мої роботи було виставлено в галереї рідного міста, шкільні коридори прикрашають мої картини, тому я думаю, що свою „сродну” працю я знайшла.
   Філософ Г.Сковорода вважав душу людини значно важливішою, ніж її зовнішність. І щоб життя було по-справжньому повним, душа повинна „працювати”: „Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух”.
Мені дуже імпонують поетичні рядки:
Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати
І гнилою колодою
По світу валятись,
А дай жити, серцем жити
І людей любити.

   Отже, світ стане кращим, я переконана, якщо кожна людина буде займатися своєю улюбленою справою. Тоді люди ходитимуть на роботу, як на свято. А якщо всі члени суспільства будуть натхненно працювати, тоді ми покращимо своє життя й добробут держави.

                                                                        Зразок 6
Тема:Удаваний друг гірший за підступного ворога. 
   На мою думку, справжніх друзів не потрібно зумисно шукати. Доля сама зводить нас із ними. Якщо ми відкриті для спілкування, для навколишнього світу, якщо ми чесні та щирі, життя нам подарує справжніх друзів. Як кажуть, усміхнись життю, і воно подарує тобі свою усмішку у відповідь. Якщо ви приязно ставитеся до людей, то вам на життєвій дорозі обов’язково трапляться вірні друзі.
   По-перше, справжні друзі – це ті, хто можуть порадіти за твій успіх і підтримати тебе у скрутну мить.
Яскравим прикладом цього є Яким Сомко та Кирило Тур – герої твору М.Куліша „Чорна рада”. Ці мужні хлопці готові покласти своє життя заради дружби. Потрапивши до в’язниці, Сомко не залишається сам на сам зі своєю бідою. Вірний друг Тур, який не раз рятував Сомкові життя, пропонує обмінятися одягом („давай мінька робити”), щоб таким чином полонений зміг вийти на волю. Як справжній побратим Сомко не приймає такого дарунка, оскільки це означає піддати товариша смертельній небезпеці. Саме такий вчинок доводить, хто справді не байдужий до твоєї долі і твого життя.
   По-друге, друг – це людина, яка допомагає, нехтуючи власними інтересами. Прикладом може слугувати випадок із життя Тараса Шевченка. Поет, ледь тримаючись на ногах від хвороби, прийшов до свого друга Петра. Незважаючи на те, що родина була проти утримання хворого Шевченка, оскільки це було небезпечно через політичні мотиви, Петро наполягає на тому, аби дати письменникові притулок. Це доводить, як саме має поводитися справжній друг.
   У висновку я хочу сказати, що друг і дружба перевіряються часом. Тільки спільно пережиті життєві негаразди і радісні моменти життя здатні виявити справжню сутність людини, довівши зрештою, хто є другом, а хто – ні.





звуки мови




Мовознавці займаються вивченням різних аспектів – морфології, лексики, граматики, пунктуації, ну і, звичайно, фонетики. Розберемося ж детальніше з останнім розділом мовознавства.
Загалом, фонетикою називають розділ науки про мову, що займається вивченням звуків. А саме – різноманітних функцій і властивостей звуків, правил поєднання звуків у словах і реченнях, процеси творення звуків, а також звукові ознаки та засоби.
Сьогодні ми розберемо з вами особливості українського алфавіту, дізнаємося, якими можуть бути голосні та приголосні звуки, познайомимося з уживанням транскрипції, розберемо співвідношення літер на письмі та під час промови, а також їхнє чергування, ну і наостанок познайомимося з наголосом.
Фонетика починається з вивчення алфавіту. Український алфавіт складається з 33 літер. Інколи до абетки також відносять і апостроф через те, що він є фонетичним знаком на письмі. Проте формально він не належить до алфавіту. Весь алфавіт представлений на картинці внизу.

Літера
Назва
Літера
Назва
Літера
Назва
Літера
Назва
Аа
а
Зз
зе
Оо
0
Чч
че
Бб
бе
Ии
и
Пп
пе
Шш
ша
Вв
ве
Іі
і
Рр
ер
Щщ
ща
Гг
ге
ї ї
ї
Сс
ес
Ьь
м’який знак
Ґґ
ге
Й
йот
Тт
те
Юю
ю
Дд
де
Кк
ка
Уу
У
Яя
я
Ее
е
Л л
ел
Фф
еф
Єє
є
М м
ем
Хх
ха
Жж
же
Нн
єн
Цц
це

Співвідношення звуків і літер

До складу алфавіту входять 10 голосних і 23 приголосних літер. Проте 10 голосних літер (а, е, и, і, ї, я, у, ю, є, о) можна виразити тільки шістьома звуками: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Це пояснюється тим, що літери я, ю, є, ї утворюються за допомоги поєднання голосних звуків зі звуком [й].
Приголосні звуки поділяються на 3 групи: сонорні, дзвінкі та глухі.
При творенні сонорних звуків голос переважає над шумом. До сонорних звуків належать наступні: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й]. Сонорні звуки легко запам’ятати за допомогою наступного речення:Ми винили рій.
Дзвінкі звуки: [б], [д], [д'], [г], [з], [з'], [ж], [ґ], [дж], [дз], [дз']. Всі приголосні звуки дзвінкі в реченні: Буде гоже Ґедзю у джаз.
Глухі звуки: [к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ш], [ц], [ц'], [ч]. Запам’ятайте речення, в якому всі приголосні звуки – глухі: Фесяхоче цю пташку. Усе це кафе «Птах і чаша».
Легко відрізняти звуки, якщо запам’ятати, що в українському алфавіті до літери о знаходяться всі дзвінкі та сонорні приголосні (за винятком к), а після о – тільки глухі (за винятком р).
Зверніть увагу, що глухі та дзвінкі приголосні можуть утворюватипари. Наприклад, [ж — ш], [з — с], [б — п], [д — т], [г — х].
Також звуки поділяються на тверді та м’які. На м’якість звука вказує апостроф відразу після позначення звука. Хоча приголосні звуки залежно від ситуації можуть бути твердими та м’якими або твердими та пом’якшеними.
Якщо після приголосних д, т, з, с, л, н, ц, р йдуть голосні і, є, ю, яабо м’який знак, то вони стають м’якими.
Усі інші приголосні ніколи не стоять перед м’яким знаком, а перед голосними і, є, ю, я стають пом’якшеними.
А що стосується м’яких приголосних, то всі вони мають відповідну тверду пару. Винятком є тільки приголосний й, який завжди м’який.
Правила транскрипції
Зрозуміти транскрипцію на письмі можна по тому, що слово або навіть речення береться в квадратні дужки. Наприклад, [в'ітеир].
У транскрипції ви не знайдете апострофа, м’якого знака та голосних літер я, ю, є, ї.
Я = [йа], ю = [йу], є = [йе], ї = [йі].
Транскрипції власних назв починаються з малої літери. Наприклад, Київ - [кийів].
Якщо слово має два або більше складів, то в транскрипції ставитьсянаголос на наголошеному складі.
Подвоєння приголосних позначається за допомогою двокрапки. Наприклад, горіння – [горін:а].
Звуки, літери та їхнє співвідношення
Зазвичай однією літерою передається один звук. Однак бувають випадки, коли одна літера позначає два звуки, або навпаки дві літери позначають тільки один звук. Давайте розберемо ці винятки.
Літера Ї – завжди позначає 2 звуки: їдальня [йідал’н’а], переїзд [перейізд].
Літери я, ю, є – позначають 2 звуки в наступних випадках:
- після голосного;
- після м’якого знаку;
- після апострофу;
- на початку слова.
Наприклад, пір’я [пірйа], Юпітер [йупітер], ємність [йемність].
В інших випадках літери я, ю, є позначають тільки один звук та пом’якшують попередню приголосну.
Наприклад, сяйво [с’айво].
Сполуки літер дж, дз позначають тільки один звук, незважаючи на те, що він позначається двома літерами.
Наприклад, джміль [джм'іл'], дзвоник [дзвоник].
Але якщо літери д та ж, д та з належать до різних морфем, то позначають вони два звуки.
Наприклад, Підзамче [підзамче].
М’який знак ь сам по собі не є звуком і навіть позначається в транскрипції тільки рисою апострофу, але фактично він пом’якшує попередній приголосний.
Наприкад, корінь [корін’].
Особливості вимови звуків
Голосні:
- ненаголошені літери и та е вимовляються як середнє між е та и: село [сеило], зима [зеима];
- ненаголошене о перед складом з наголошеним і та у вимовляють як [оу]: собі [соубі].
Приголосні:
- перед дзвінкими приголосними навіть глухі приголосні вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал];
- дзвінки приголосні вимовляють дзвінко, якщо вони знаходяться в кінці слова або перед глухим приголосним: короб [короб];
- тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [л], [н], [ц] стають м’якими, якщо знаходяться перед м’яким або пом’якшеним звуком: користь [корист’], кінець [кінец’]
- приголосний г стає глухим у словах: легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та похідних;
- за умов швидкої вимови приголосний з, що знаходиться наприкінці префіксу, може частково оглушуватися: розлад – щось середнє між [розлад] і [рослад].
Групи приголосних, які вимовляються меншою кількістю звуків
На початку слова:
Зж- [ж:] зжати.
В середині слова:
-тч- [ч:] Вітчизна
Наприкінці слова:
- шці [сці] товаришці
- ться [ц:а] дивиться
- жці [зці] доріжці
- чці [ц:і] дочці
- шся [с:а] обуришся.
Чергування звуків
Чергування звуків- як голосних, так і приголосних, один із основних принципів фонетики. Розберемо ж основні випадки чергування.
Голосні звуки
О – а: катати – покотити
И- і: вчити – учіння
Е- и: заберу – забирання
Е – о: чернетка – чорніти
Е – і: злетіти – політ.
Голосні також чергуються з нульовим звуком (або його відсутністю): червень – у червні.
Приголосні звуки
Ж-з-г: ніжка – нозі – нога
К-ц- ч: рука – у руці – ручка
Х – ш – с: вухо – у вусі – вушко
Т- ч: крутити – кручу
Д – дж: бродити – броджу.
При чергуванні до губного приголосного може додаватися л: торопити – тороплю.
В українській мові також має місце чергування сполучників та префіксів.
Чергування В – У
В уживається:
- на початку речення;
- між двома голосними;
- перед голосним.
У вживається:
- посередині між приголосними;
- на початку речення;
- якщо попереднє слово закінчується голосним, але наступне починається з літер в, ф або сполучень св, те, хв, льв.
Але в деяких словах чергування не допустиме, якщо при цьому втрачається лексичне значення слова. Наприклад, Угорщина, вправа – управа.
Чергування сполучників І – Й
І вживається:
 - для протиставлення чи зіставлення понять: холод і спека;
- перед словами, що розпочинаються з літер я, ю, є, ї, й: береза і ялинка;
- після паузи, яка на письмі позначається розділовим знаком: Ми приїхали – і відразу засяяло сонце.
Й уживається в усіх інших випадках.
Наголос у словах
Наголос – обов’язкова умова одного зі складів слова. Як нам відомо, скільки голосних у слові, стільки й складів. Але наголошений склад – тільки єдиний (у переважній більшості слів).
Один склад ми видихаємо одним поштовхом дихання: пе-ред-у-мо-ва, кон-струк- ці- я.
Наголосом називають виділення одного зі складів слова силою голосу при промові. Слова української мова мають рухомий наголос. Це означає те, що наголос може змінюватися з одного складу на інший при словозміні. Наприклад, квітка – квітковий.
Існують слова з подвійним наголосом, але їх небагато: байдуже, завжди, корисний, мабуть, помилка, простий, також.
Пам’ятайте, що фонетика – неважка, але важлива галузь мовознавства! Вона відкриває нам цілий світ звуків!



Країна  псевдонімів



ХОВАЮЧИ СВОЄ ЛИЦЕ


Практика псевдонімів почалася з давніх часів у культурах різних народів, принаймні користувалися псевдонімами вже давньогрець­кі письменники. Це потрібно було для того, щоб автор міг приховати своє справжнє ім’я, коли йому це, з тих чи інших причин ставало необхідно.
Існує чотири головні форми прикриття авторства: псевдоніми, аноніми, містифікації і плагіати. За допомогою псевдонімів автори
покривають свої твори фіктивними, переваж­но неіснуючими іменами; часом автори прикриваються окремими літерами (криптоніми), що можуть бути власними ініціалами, а можуть бути і зовсім вигадані; користуються також скороченнями, всілякими знаками і зірочками (астроніми). Коли ж про автора не подається ніяких даних, ми звемо такий твір анонімним і кажемо, що написав його анонім, тобто невідомий. Часом твір позначається прізвищем реально існуючих людей, навіть письменників, хоч насправді вони їх не писали. Це явище зветься містифікацією. Такої містифікації вжив був українсько-польський поет XVII ст. Бартоломей Зиморович, коли видав свої твори під іменем брата, також поета, Симона Зиморовича. Є також твори, так би мовити, привласнені — плагіати (від латинського слова рlаgium — викрадання). Існують також підробки і фальсифікати творів, які звуться апогрифами і псевдопіграфами.

ЗА ЯКИМИ ПРИНЦИПАМИ ХОВАЛИ СВОЇ ІМЕНА

Ідеально було б, щоб псевдонім не мав нічого спільного з автором, а був самою тільки маскою для нього. Так часом і робили, однак авторське самолюбство примушувало митця хитрувати, і він все-таки наближав псевдонім до власної особи: залишав пра­вильне ім’я чи ініціали (Лариса Косач — Ле­ся Українка, Я. Степовий — Я. Якименко), прізвище творилося за батьковим іменем (Олександр Якович Кониський — О. Яковенко, Іван Карпович Тобілевич — Іван Карпенко), творилися псевдоніми на основі назви міста й села, де письменник народився чи ж бо жив (Переходовець — О. Кониський, Колодяжинська — Олена Пчілка), фізичних ознак (Сивенький — Самійленко), власне прізвище перекладалося на інші мови (Драгоманов — Толмачев, Гребінка — Гребенкин), змішувалися склади імені й прізвища (Андринюк — Андрій Марцинюк, І. Мара — І. Манжура), створювалися так звані анагра­ми (Чивомискам — Максимович, Номис — Симонів, Хор-про — Прохор Воронин) тощо.
Тут псевдонім має подвійну структуру: Колодезем називали батька та предків Олени Пчілки, а ще вона мала садибу в с. Колодяжному на Волині.


НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ ПСЕВДОНІМИ
Практика псевдонімів була розвинена вже в давньоруських рукописних книгах, деякі рукописи мали імена авторів та переписуваль-ників, зашифровані цифрами, а цифри в сло­в’янському письмі позначалися за допомогою літер. Широко почали користуватися укра­їнські письменники псевдонімами з XVI ст, — були це полемісти, які виступали проти католицизму і з політичних мотивів мусили ховати власне ім’я. Відомі імена Стефан Зизаній, Іван Вишенський, Христофор Філалет, Теофіл Ортолог, Клирик Острозький — все це псевдоніми. Анонімний автор «Перестороги» так пояснює католикам причину розвитку псевдонімності: «Хто проти вас пише, той не сміє жоден імені свого в книжках написати, щоб його не спіткало, як Стефана-попа, якого в луцькій ріці втоплено за те, що обіцявся супроти вас стояти». Коли вийшов 1610 року «Тренос» М. Смотрицького, король Сигизмунд наказав заарештувати автора й видавця, а книгу спалити. Врятувало автора те, що книгу було підписано псевдонімом Теофіл Ортолог, видавець, однак, поплатився. Традиція ховати й зашифровувати своє ім’я тяглася проздовж XVII-XVIII ст. Мав свої підстави ховатися автор поеми з 1636 року «Лямент про нещасну пригоду... острозьких міщан», який затуливсь криптонімом М. Н., а також автор сатиричного вірша 1764 року, який також за­ховався під криптонімом К. Р. Часом прізви­ще писалося в акровіршах чи ж бо й саме ім’я, а інколи ім’я зашифровувалося так пильно, що лишилося й досі непрочитане.

ЩОБ БЛАГОЗВУЧНІШЕ ЗВУЧАЛО

Справжнє прізвище українського письменника, лексикографа і перекладача XVI — по­чатку XVII ст. Лаврентія Зизанія — Куколь. Очевидно, власне прізвище не було благозвучне для вух сучасників, письменник переклав його на грецьку мову — так постав звучний псевдонім — Зизаній. Його слідами пішов і брат його Стефан, який теж з Куколя став Зизанієм.

ДВІЙНИКИ

Улюблений учень Г. Сковороди М. Ковалинський, живучи у Швейцарії в місті Лозанні, зустрів там Даниїла Майнгарда, людину високоосвічену, з даром слова, філософа. Він був настільки схожий рисами обличчя, поведінкою й думками до Г. Сковороди, що його можна було б назвати найближчим родичем нашого філософа. Майнгард і Ковалинський заприятелювали, вчений запросив Ковалинського у свій чудовий загородній дім, де була величезна бібліотека, і дав змогу корис­туватися нею. Повернувшись на батьківщину і побачившись із Г. Сковородою, Ковалинський розповів йому про дивовижну зустріч. Сковорода заочно полюбив Марнгарда і відтоді почав підписуватися на листах і творах так: «Григорій вар (у перекладі з давньоєв­рейської — син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

ПСЕВДОНІМИ В XIX СТ.
Основною причиною величезного розвитку псевдонімності серед українських письмен­ників XIX ст. були акції царського уряду, ске­ровані проти української культури (Валуєвське розпорядження 1863 р. і Емський указ 1876 р.), які до краю обмежили друку­вання українською мовою. Друкуючись за кордоном (в основному в Галичині), ук­раїнські письменники мали всі підстави хова­ти своє ймення, а в самій Галичині ховалися автори за псевдонімами тому, що поліція віддавала часом їх під суд за той чи інший художній або публіцистичний твір. Так відсидів у тюрмі за свою «Робенщукову Тетяну» М. Павлик. Письменники при тому дуже часто змінювали свої псевдоніми, щоб не виявити себе, коли попередні поліція розшифрує.   О. Кониський, наприклад, послуговувався 141 псевдонімом,    П. Куліш — 47, I. Франко — 99, М. Павлик — 27, О. Пчілка — 44, а Б. Грінченко — 34. Часто І. Франко, М. Павлик та                    О. Кониський користувалися псевдонімами, щоб створити враження масовості автури їхніх видань. Це саме робила редакція львівського жіночого журналу «Мета», профіль якого змушував чоловіків-авторів виступати під жіночими псевдонімами. Особливо часто користувалися псевдонімами в сатиричних журналах. Наприкінці XIX і на початку XX ст. пристрасть до псевдонімів стала на Україні модою.

ЗА ШИРМОЮ ПСЕВДОНІМА
Панас Мирний за життя не написав жодної автобіографії, нікому не дозволяв подати в пресі навіть найголовніші відомості про себе, надрукувати портрет чи розкрити псевдонім. І хоч це неодноразово порушувалося і про те, хто ховається під псевдонімом Панаса Мирного, легко було довідатися, все-таки про письменника знали тільки найближчі друзі. Відомості про особу Панаса Мирного проник­ли в пресу тільки 1913 року. В київській газеті «Спутник чиновника», № 30 було опубліковано невеличку інформацію про ювілей П. Рудченка, де вперше розкрито його псевдонім і оповіджено про письменницьку діяльність. Подібну кореспонденцію вмістила й газета «Полтавский голос» від 29 жовтня цього ж таки року. Але ґрунтовне вивчення життя й творчості великого письменника почалося вже після його смерті.

ЖІНОЧІ ПСЕВДОНІМИ

У літературній етиці XIX ст. було за прави­ло жінкам ховати своє ім’я за псевдонімом, щоб не виставляти себе публічно. З огляду на те, жінки здебільшого не друкували своїх портретів або ж ховалися під псевдонімами чоловічими (Марко Вовчок, Грицько Григоренко). Через це перевалена більшість ук­раїнських письменниць XIX ст. ввійшли в літературу саме під псевдонімами (та ж таки Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Леся Українка, Наталка Полтавка, Дніп­рова Чайка та інші).

ЧОМУ ВЗЯТО ТАКІ ПСЕВДОНІМИ?

Частина українських письменників увійш­ла в літературу під своїми власними іменами, хоч і користувалися багатьма псевдонімами (І. Франко, М. Павлик, О. Кониський, 0. Маковей), деякі ввійшли в літературу із з’єднаними псевдонімами та власними прізвищами (Г. Квітка-Основ’яненко, І. Нечуй-Левицький), а дехто тільки під псевдонімами (Леся Українка, Ганна Барвінок, Марко Вовчок, І. Білик, Панас Мирний). Г. Квітка-Основ’яненко взяв свій псевдонім від рідного гнізда — хутора Основи під Харковом, куди він переїхав 1831 року і де жив до смерті. Марко Вовчок витворила псевдонім від трансформації прізвища Марковичка; Нечуй постало, вочевидь, від символічного звертання до пе­реслідувачів українського слова, щоб вони про автора нічого не чули; Олена Пчілка уподібнювала себе до бджоли, яка носить мед у вулик рідної культури; Панас Мирний підкрес­лював спокійність своєї вдачі. Ларису Косач малою називали Леся, а оскільки надрукувалася вона вперше в Галичині, бувши сама, як тоді казали, з Великої України, то редакція поставила біля дитячого імені Леся географічне означення, звідки авторка — Українка. Так само з дитячого прізвиська постало звісне ім’я Марка Черемшини. Коли Іван Семанюк був малий, то відзначався великою непосидючістю. Мати часом гримала на нього:
— Вертишся, як Марко по пеклі!
Так це ім’я й прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище Черемши­ни, яке він узяв від назви річки Черемош — швидкої, рвучкої та бурхливої. Марко Черемшина дуже любив цю річку. Псевдонім В. Самійленка Сивенький постав від того, що так називали його знайомі, і в побуті це назвисько замінило поетові його власне. Зрештою, він і справді був «сивенький»: сивенький був у нього його пишний чуб, сивуватим видавалося безкровне обличчя, сиве було вбрання, май­же завжди притрушене сивим попелом, сиві від пороху були його чоботи.

БАРВІНКИ ТА ІНШІ

Вибираючи псевдоніми, письменники за­любки використовували назви популярних рослин, а особливо уподобали барвінок. Га­лицький публіцист Володимир Барвінський іменувався Василем Барвінком, закарпатсь­кий письменник Юрій Керекеш — Ю. Бар­вінком, Іван Тичина — І. Барвінком, західно­українська письменниця Ольга Дучимінська Олегом Барвінком, а прижився цей псевдонім у Ганни Барвінок, дружини     П. Куліша. Були й Волошки. Людмилою Волошкою назвалася житомирська поетеса Людмила Морозова, Волошкою — Іван Волошин, — письменник 20-х років нашого століття та інші. Ганною Красолькою іменував себе поет Олександр Олесь, Маком — галицький публіцист Остап  Терлецький, Марком Муравою — батько Богдана Лепкого Сильвестр, галицький поет, Розмарином — публіцист Іван Белей. Псевдоніми письменників часто походили від назв дерев, птахів, звірів, домашніх тварин.

КУРЙОЗНІ ПСЕВДОНІМИ

Деякі псевдоніми добиралися зумисно курйозно. Так, С. Русова називала себе бабою Ноною,  І. Франко мав псевдонім «В імені веча венской руской молодежи» чи «Від одної часті львівської молодіжі», С. Богданович називав себе «Дід Василь Недобитий», О. Цисс — був Гургурдядько, 0. Андрієвський — «Дон-Кіхот не Ламанський», М. Кононенко назвав себе Вівторком, а Б. Дідицький аж «Комісією До­ма Народного Русского». Побив рекорд тут, очевидно, Г. Квітка-Основ’яненко, який на­звався: «Любопытный Аверьян, состоящий не у дел колежский протоколист, имеющий хож-дения по тяжебным делам и по денежным взысканиям». К. Студинський сказав про себе, що він «Не плазун, але і без трону». Дехто із письменників залюбки вживав жіночих імен: О. Кониський був Марусею К., О. Маковей назвався бабусею Катериною, Олесь був Ганною Красолькою, І. Франко — Паулою, а      Панас Мирний — Невідомцем жіночого роду.


 (З книги В. Шевчука "Із вершин та низин")



Псевдоніми письменників, творчість яких вивчається у школі:

Григорій Квітка-Основ’яненко, Грицько Основ'яненко  –  Квітка Григорій Федорович;
Дармограй  -  Тарас Шевченко;
Павло Ратай, Панько Олелькович, Хуторянин  -  Пантелеймон Куліш;
Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна;
Руслан  -   Маркіян Шашкевич;
Ярослав  -  Яків Головацький; 
 Далібор -  Іван Вагилевич ;
Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович;
Панас Мирний – Рудченко Панас Якович;
Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович;
Дженджалик, Марко, Руслан, Мирон, Мирон Ковалишин, Іван Живий, Один з русинів міста Львова  -  Іван Франко
Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник  -  Борис Грінченко
Леся Українка – Косач Лариса Петрівна;
Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович;
Олег Ольжич – Кандиба Олег Олександрович;
Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович;
Георгій Ней, Юрко Юрченко  -  Юрій Яновський
Остап Вишня, Павло Грунський – Губенко Павло Михайлович;
Іван Багряний – Лозов’ягін (Лозов’яга) Іван Павлович;
Василь Очерет – Василь Барка.





Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)