Для душі...

Зацвіте в саду калина...

Зацвіте в саду калина…

Приласка її весна…

Переможе Україна…

Не злама її війна.

Зацвіте в саду калина,

Усміхнеться нам вона…

І зустрінеться родина,

І закінчиться війна….

І очиститься Вкраїна

Від ворожого ярма…

І обійме мати сина –

Доню також обійма.

Всіх героїв теж обійме,

Що повернуться з війни.

Мирне сонце знову зійде

Переможної весни…

Всі повернуться додому

Переможцями з війни…

І не вдасться вже нікому

Україну загребти…

…Зацвіте в саду калина…

Приласка її весна…

Переможе Україна –

Славна, сильна і ясна…

Розцвіте в саду калина…

Дивовижно розцвіте.

Молодітиме Вкраїна!

Зійде сонце золоте…

Зацвіте в саду калина,

Соловейко заспіва…

І міцнітиме Вкраїна…

Бо не вмерла, бо жива…

І не вмре, а заквітчає…

Мирне небо голубить…

Україна розквітає,

Українцям вічно жить!

                 І.Житник

ЩАСТЯ НЕ МОЖНА В СПАДОК ПЕРЕДАТИ...

Щастя не можна в спадок передати,

Воно буває в кожного своє:

Щасливий хтось, хто здатен покохати,

Інший щасливий, що коханим є.

Хтось в рідних дітях своє щастя бачить,

Що зміг продовжить рід свій на землі,

А хтось радіє і від щастя плаче,

Маючи хліб й до хліба на столі.

Щасливими бувають батько й мати,

Які діждались сина із війни.

Щасливі у землянках є солдати,

Коли кохана явиться у сни.

Одним для щастя зовсім мало треба,

Іншим багатства треба або див.

Для мене щастя - бачить мирне небо,

І Бог здоров'ям щоб не обділив.

Щоб були поряд друзі і родина,

В душі надія і любов жила,

Щоб стала справді вільна Україна

Від крадіїв, зависників і зла.

Щастя не можна в спадок передати,

Воно буває в кожного своє.

Можна себе щасливим відчувати

Лише від тОго, що МИ в світі Є...

Василь Кирилюк.

ЗАПОВІТ ДЛЯ КОЖНОГО..

.
Не рубай калину, краще - посади!!! 

Не суди людину-краще промовчи.

 Всі ми на цім світі все зробить не можем,

і не живем як хочем, але живем, як можем!! 

У кожного є доля і в кожного - своя.

 І не гніви ти Бога,коли ж бо нелегка.!!

 І де б ти не був, на чужині,чи вдома, 

будь завжди людиною і мисли свідомо!

Шануй свою матір, шануй і отця !! 

Тоді точно - світу не буде кінця!

Голубонька

Біла голубонька плаче над гаєм
В Господа слізно притулку благає.
Ой то - дівчи́ноньки бідна душа
Мука дівоча - гостріша ножа. 
Милий упав і уже не зведеться.
Куля поцілила в любляче серце,
А у голубки під серцем дитя -
Чисте, нове й непорочне життя.
Милий залитий багряною кров'ю
Додому уже не вернеться із бою.
Мила голубкою зринула в вись,
Молила крізь сльози: "коханий, вернись!"
Та ворони чорні у небі кружляють,
Голубку клюють, її кров проливають.
Сивіє ковил у кривавих полях
Здригається в гу́лких риданнях земля.
Мовив Господь до голубоньки стиха:
"Ти для дитини живи іще, дихай.
В синові - батьківська кров струменіє,
В нім - його віра й остання надія.
І повернулась на землю голубка...
Чорна мов відчай накинута хустка.
Милий на небі у Бога благає
За сина і милу, що палко кохає:
"Дай сили їй, Боже, від зла захисти!
Дай відчай, мов річеньку переплисти!"
І народився малесенький хлопчик,
Плаче й до мами на рученьки хоче.
Татові очі... Чудові до сліз.
Він віру і втіху додому приніс.
Мама його притуляє до серця.
Сльоза за сльозою із віч її ллється.
Дар найцінніший - це посмішка сина.
Милий - із Нею у серці дитини.
Милий - із Нею... Дитя пригортає.
А батько в ці миті на небі ридає.
Боже, Вкраїну від зла захисти,
Бо множиться горе на світі й хрести!
Бо сироти-діти без батька зростають.
І вдови мов свічі у горі згасають.
Господи, сльози сирітські утри!
Хай ворог у гніві твоєму згорить!
Як плачуть матусі - голубоньки сиві.
Як рветься душа їх до рідного сина!
Почуй материнські палкі молитви́,
Що моляться: "сину, благаю, живи! "
Зринають у небо голубки біляві
І котяться сльози пекучі й криваві.
Лунають сиріток та вдів голоси.
І мамині очі благають "спаси... "
Почуй, милий Боже, криваві молитви!
Хай ворог навіки поляже у битві!
Даруй Україні - надію і крила
За те, що синів благородних зростила!
Мов соколи - воїни-діти її -
Спасителі-янголи волі й землі!

ГЕРОЯМ НАШИМ ВІЧНА СЛАВА!!!

І знову сумно дзвонять дзвони.

Героїв юних із АТО хоронять.

Звістка сумна прийшла зі Сходу.

Загинули діти вкраїнського народу.

І знову обірвалося юне життя.

Погасла навіки палаюча свіча.

Як важко все це кожен день сприймати.

У невимовнім горі батько й мати.

Бо у вирій полетіла знов чиста душа.

До Господа полинула у небеса.

І так шодень у вирій відлітають.

Навіки рідну землю покидають.

У розквіті земний світ залишають

Героїв на коліна,  впавши зустрічають.

У вічну дорогу проводжають.

Лунає всюди "Герої не вмирають."

Сумно дивитись на обличчя молоді.

Сльози течуть і важко на душі.

Висловлюю їх рідним співчуття.

Для них нема вже вороття.

Вони могли запалювать зірки

Та рано відійшли у"Засвіти".

І нашу Україну прославляти,

Відомими , знаменитими стати.

А так в могилах  глибоких лежать.

Нічого їм не треба, ніде не спішать.

Нам залишається молитися за них.

Героїв наших  мужніх , дорогих.

Доки це буде ще тривати?

Доки будуть гинути воїни- солдати.?

Невже не можна все це припинити?

Щоб всі могли спокійно жити.

Нам треба все це разом пережити.

І щиросердно Господа просити,

Щоби закінчилась ця проклята війна,

Щоб зберегти наших синів й дочок життя.

Зима

Зима завіяла стежини,

В кожух дерева одягла,

Колючі пагони ожини

В тонке мереживо сплела.

Зміцнила кригою озерця,

В річки розкидала кришталь.

Від всього крижаного серця

Дарує холод. Їй не жаль.

Кущі зеленої чорниці

Танком сніжинок замела.

Розкішні в інеї ялиці,

І з намистинок омела.

Так тихо-тихо в зимнім лісі,

І в лузі, ген за небокрай.

Дріма синичка на горісі,

І сниться їй весняний край.

Зима завіяла стежини...

Та не сьогоднішня зима.

Дощить на грона горобини,

А снігу й інею нема.

Доля

Яку долю я завжди хотіла?

Що збувається зараз у ній?

Пише пензлем своїм золотистим

Світ чудовий у серці моїм.

Що повинно збуватись - збувалось,

Що наснилось у юні роки -

Я гортаю сторінки життєві, 

Все там - дружба і втрати, й любов.

Не забути ті дні променисті,

Не повернуться знову вони.

Як колишуть волосся-вітрила

Юні спогади - думи мої!

Окриляли мене, посміхались, 

Розкривали свої пелюстки.

Сонцем душу мою напували

Й дарували прекрасні всі дні.

І про вік ви мене не питайте,

Кожний день - в творчу йду висоту.

Ранки всі, які зустрічаю,

Випиваю, як сонце росу.

А у мріях злетіла до зірки,

Вірю в казку і щиру любов.

Як спитають: "Чи ти щаслива?"

Відповім, що живе у мені

Моє щастя, воно, як метелик,

Різнобарвне, яскраве й близьке.

І збувається все сокровенне

Із любов'ю у серці й душі!

ПРИСМАК КАЗКИ.

А в небі так прозоро - присмак казки!

І у повітрі крижаний Мороз.

Він, чародій, підкрався тихо зрання,

До Зимоньки прийшов і закохався враз.

Вона вже не чекала, снігом білим 

Лиш де-не-де посипала нараз.

А тут душа лілеєю розквітла,

Настав її солодкий час прикрас.

Вбрання казкове біле і ошатне,

Як наречена вибрала на бал.

Мороз її портрети білим пензлем

Мерщій у всіх на вікнах малював.

Троянди в візерунках і лілеї,

Щоб милувалась Зимоньки душа!

Яка краса - І тиша рано-вранці...

То поцілунок перший у вуста!

З Морозом вся Зима причепурилось -

І діаманти й кришталі взяла в дари.

На сонці засіяла свіжим снігом

І молоділа, і раділа в цій порі!

Жаданою відчулася й щаслива

Красу вже не ховала від людей.

Мороз скрипів від щастя й стукав в двері 

Всіх звав на вулицю дивитись на дива!

Бо казка в його серці вже розквітла 

Чарівним дивним келихом сповна!

Виходь, мерщій, дихни морозним духом!

Сніжком хрустким зроби хоч один крок!

Душа співає, як ідеш, бо знаєш

Ціну любові, чистої навік!

Любов така - то Дар самого Неба

І хрусткіт снігу - дзвони із Небес!

Кохання

Проміння твого тихого "кохаю" 
Позолотило сонцем долі шлях
Підсніжники у серці розквітають
Від теплого цілунку на вустах.

Моя весна, віднині і - навіки
В твоїх очах блакиттю розлилась.
Чарують щастям проліскові ріки
Любові і чуттєвого тепла.

В моєму серці вишні розквітають
На вічах - сльози щастя мов роса.
Від чистого струмка твого "кохаю"
Підсніжниками пахнуть небеса.

Я зачерпну синь неба у долоні,
Щоб пив кохання із моїх долонь.
Бо наша зустріч - поцілунок долі,
А пристрасть - вуст спокуса і вогонь. 

В моєму серці солов'ї співають,
П'ють райдугу небесних берегів.
Від сонця твого спраглого "кохаю",
Що ти прошепотів мені без слів.

Чуттєво говорили твої руки...
Ти розбудив мелодію весни,
До струн душі торкнувшись. Ніжну муку
Посіяв в серці погляд чарівний. 

Жагою твої очі говорили
Про світ, де із двох "я" вродилось "ми"
Подарували небо твої крила,
Коли ти обійняв мене крильми. 

Весна любові в грудях розквітає
Цілує квіти щастя зорепад
Від ніжного тепла твого: "кохаю"
Душа перетворилася на сад.